Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч клонів стріляй.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.

Сядемо вкупочцi тут пiд Антаресом —
I над сітхами я пан!
Глянь, моя рибонько, — срiбною хвилею
Стелеться Татуїном туман.

Гай чарiвний, нiби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить,
Он на далекій та темній планеті
Заграва пестливо тремтить.

Небо незмiряне, всипане зорями, —
Що то за Божа краса!
Перлами ясними ген пiд зорельотами
Грає краплиста роса.

Ти не лякайся, що нiженьки босiї
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вiрная, аж до казармоньки
Сам на руках однесу.

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло — нi вiтру, нi хмар…
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.

Ти не лякайся, що можуть пiдслухати
Джедаї розмову твою:
Нiчка поклала всiх, соном окутала, —
Анi шелесне в гаю.

Сплять вороги твої, знудженi працею, —
Нас не сполоха їх смiх.
Чи ж нам, окраденим долею нашею,
Й хвиля кохання — за грiх?

а тут с картинками !!!!